Остання репліка належала Фортунатові Цвяху. Венатор на цей час уже скинув Вигляд, поставши в людській подобі. Хіба порядний чоловік кинеться обіймати кохану дружину, залишаючись демоном? А надто зважаючи на характер рудої Меліс та на той факт, що колишня відьма щойно склала конфлікт-мінімум.
Без нього здобувачів не допускали до захисту магістерського дисертата.
– Водички б… – скромно нагадав про себе старенький лейб-малефактор. – Із сухариком, можна?
Натяк був зрозумілий.
Воду із сухарями завбачливий венатор забезпечив ще зранку.
* * *
– …нічого такого!
– Фартушку, не мороч дідусеві голову! Були, були піддавки. Я ж розумію: ти й захищеного магістра згамонькаєш – не подавишся.
– Я сам її тренував!
– Бачу. Гарненько підготував, заперечень немає. А жало на уколі все одно притримуєш. Якби я так лялечку голочкою колов, ти б давно на моїй могилці плакав. Ось, дивися, люб’язний…
Лейбмалефактор показав двозубою виделочкою для риби, як він колов би жалом. Потім струсив із зубців цілу колекцію вбитих ос, мух та одного ґедзя, взяв іншу виделку й заходився далі ласувати форелькою.
Зазвичай Нексус користувався лише своїм власним столовим прибором.
Але в гарному товаристві, траплялося, розслаблявся.
Руда відьма в розмову не втручалася. Меліс відпочивала душею й тілом. Вона пускала очима бісики лейб-малефактору, червоніла від компліментів бойового мага, підкладала теоретикові печені з чорносливом, чистила й різала на скибки яблуко для капітана… Словом, весело й з користю проводила час. А якщо її чоловік і справді поберіг кохану жіночку під час іспиту, то це з великого й світлого почуття.
Хто осудить?
Конфлікт-мінімум при зареєстрованому профілі цілительки – так, рудимент минулого. Пам’ять про часи, коли цілителі ще виганяли бісів з одержимих. Тепер бісів ганяють інтенсивні екзорцисти. А ми – мирні чарівнички з дипломом. Нам і батіг, і пряник, але батіг – рідше…
Грізний чоловік підтвердить, що батіг – дуже рідко.
– Чули? – запитав Просперо Кольраун, вибираючись ізза столу та вмощуючись на дивані. Ложе рипнуло під могутнім чарівником, але упокорилося. – Подейкують, у Брокенгарці новий проповідник з’явився. Хворий на всю голову. Ходить по вампірських кублищах і навчає нежить, як жити.
– Вампір? Маг? Ефектор генія?
– Людина. Якщо не брешуть, звичайно.
– Це ненадовго, – капітан потягся за вином. – До першого укусу.
– Не скажи, Руді! Він ходить, а його не кусають. Пазуром не чіпають! Навіть слухають, уяви собі. Збираються опівночі, запалюють свічі, вмощуються на могильних плитах… Картинка!
– А що він їм проповідує? – зацікавилася Меліс.
– Достеменно не відаю. Щось про страх. Мовляв, страх – це одна із найтяжчих вад. Відкиньте його, станьте вічна-віч, і спатимете спокійно. Живі ви чи мертві – головне, чесний, заслужений, вистражданий сон. Інакше, мовляв, добродії мерці, сорому не позбудетеся. І що найцікавіше, за компанію із проповідником ходить ловець снуллів. Гадки не маю, навіщо той упирям знадобився…
– Як його звуть? – лагідно спитав лейб-малефактор. – Я маю на увазі проповідника.
Мисливець на демонів посміхнувся.
– Реджинальд фон Тирле.
– Ви знайомі?
– Зустрічалися на Вальпургіналіях. Навряд чи його ім’я тобі про щось скаже, Серафиме.
– Ну чому ж? – образився старий. – Світ тісний, Фартушку. Мій дід знав колись одного фон Тирле. Офіцер-кірасир, відзначився під Трендау. Після загибелі командира очолив ескадрон, на повному галопі вдарив у фланг значно більших сил супротивника. Божевільної хоробрості був добродій. Напевно, пращур вашого проповідника. Відвага – вона у спадок передається.
– Так, – погодився Фортунат. – Напевно, ваша правда.
А доцент Кручек нічого не сказав.
Доцент їв печеню.
Учора йому надійшов лист із Брокенгарца. Обербургомістр дякував за ідеальне обчислення мага-еталона, повідомляв про преміальні, надіслані до Реттії з казенним скороходом, – і пропонував нову роботу. Треба було вивчити групу вампірівздобувачів на відповідність чистій еталонній одиниці, у зв’язку з тим, що попередній еталон утратив придатність. Август Пумпернікель уже підтвердив свою добровільну участь у розрахунках. Залишилося заручитися згодою шановного метра Високої Науки, чиї заслуги…
Матіас Кручек чемно відмовився.
Його розумові сили всі до крихти були зайняті теоремою Ярвета-Шпеєрца, однією з трьох великих недоведених теорем елементарної теорії манолітичності, й розпорошувати свої сили він не мав охоти.
