EPILOGUS
Кхр-р… кррракх-х…
Щебінь полігона скрипів під пазурами.
– Чіі-і-ізз!
Хрясь!
Метнувшись убік, подалі від місця, куди за мить до того ляснув бич здобувача, Фортунат Цвях припав животом до землі. Хвіст скорпіона вигнувся дугою – жалом, націленим на супротивника. Настовбурчився спинний гребінь – розчепірені шпичаки були пасткою для бича. Цівки їдкого диму, звиваючись кільцями, поповзли із ніздрів.
Венатор рушив по колу.
Здобувач у центрі не поворухнувся.
Бич випливав із його правиці і стелився по землі. Хльоснути по оманливо беззахисній спині демона? Ні, для цього здобувача надто добре підготували. По дві години щодня без вихідних, протягом трьох тижнів – бий, але сам уникай ударів. Плюс загальна теорія демоноборства. Навіть заклятий на три вітри батіг заплутається в шпичаках, кривих і зубчастих. А беззбройного чоловічка (якщо він не професіонал-мисливець!) дитя Нижньої Мами зжере, не змигнувши оком.
Усе ще кружляючи, Фортунат чхнув. Крапельки отрути розлетілись далеко. Отрута була слабенька: свербіж, хирлявість, легкий параліч. Хвилина-дві, не більше. Але й хвилини досить, щоб від необережного залишились тільки ріжки та ніжки. Зубастий ваалберит або, скажімо, дагонець здатний за цей час до кісток обгризти слона.
На жаль, чих згинув задарма. «Божа роса», заздалегідь накладена здобувачем, трималася міцно. Мабуть, оборонні чари знешкодили б і чорну жовч, якби венатор захотів удатися до сильнодіючого засобу – черевної відрижки.
– Х-ха!
Боком, із немислимого, цілком безпечного положення Фортунат стрибнув. Ноги, вивернуті коліньми назад, мав пружини, штовхнули могутнє тіло. Сальтомортале, виляск крильми, отруйна мошва злетіла із зубців. Туша демона мусила всією вагою накрити здобувача, який загаявся. В польоті венатор спритно згрупувався в грудку…
– Н-на!
Вивернувшись ізпід Цвяха в останню мить, здобувач відкотився геть. Бич цьвохнув блискавкою, залишивши на задніх лабетах мисливця жирні на смуги червоного кольору. Фортунат, накульгуючи, метнувся слідом. Жало вивищувалося над здобувачем, який і хотів би підвестись, але не встигав.
– Бер есенен тугандай! Куп койорга!
А оце даремно. Казематні чаклування – штука занадто довготривала, щоб користуватися нею в критичній ситуації. З таким самим успіхом можна читати атакуючій мантикорі трагедію «Зоря», сподіваючись дійти до фіналу. Переборюючи киселізацію повітря – наслідок чаклунства! – хвіст Фортуната випустив додаткові сегменти. Жало злетіло на два лікті вище й ринуло вниз.
– Саб’ир шуни кіт!
Здобувач хитрував. Порушуючи всі канони, він заокруглив «казематку» малим тупичком. Ризик, звичайно, але хвіст на мить обернувся на кам’яну арку, а жало – на дверний дзвоник. Але камінь обсипався з сегментів скоріше, ніж бич знову опустився на демона. Малий тупичок гарний, якщо ти володієш басом. Тоді вібрації будуються уступами. А якщо в тебе колоратурне сопрано, начувайся.
Залишивши жало дзвоником, Фортунат тричі «продзвонив» голову здобувача: вухо, шия, ніс. Пролунало знущальне дзеленчання. Здобувач вибухнув лайкою, відскочив і замахнувся бичем. Демон чекав удару, бич нарощував кільця, вибираючи місце…
– Стоп! Залік!
Голова приймальної комісії вдарив у гонг.
Сьогодні головував Серафим Нексус – випадок рідкісний, можна сказати, унікальний. Старий давним-давно відмовився від участі не тільки в захистах ординарних магістрів, а й у вищих кваліфікаційних іспитах. Присвятивши себе винятково охороні найвищої особи, Нексус відійшов од інших справ. Але відмовити Фортунатові Цвяху, якого любив і поважав, він не міг.
Незважаючи на різницю у віці більш ніж удвічі, старий ставився до мисливця на демонів із заступницькою симпатією. Більшість розумних людей утікали від симпатії наймилішого лейб-малефактора на протилежний край землі. А Фортунат лише посміювався.
Йому подобалося ходити по цьому краєчку.
Поки старий дозволяє бути із собою «на ти» й не поспішає «переходити на ви» – рибка в сітці.
– Ваша думка, панове комісари?
– Залік! – погодився Просперо Кольраун, бойовий маг трону. Гігант, він був на голову вищий за інших. – Проте вичікувальна тактика в цьому випадку згубна. Я б учинив отак…
Він плюнув у долоню, створив малюсіньку модельку демона й показав, як перехоплював би ініціативу в злісного нижньомамця. Вийшло швидко, добірно й без зайвого калічення.
– Ти занадто багато чого хочеш від майбутніх магістрів, друже мій!
Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти, ляснув бойового мага по могутньому плечу. Просперо похитнувся, відновив рівновагу й повернувся до приятеля лицем. Мало що, раптом іще раз лясне?
– Порівняй їхній досвід і свій! Я би теж інакше бичував…
Комісія відсахнулася на безпечну відстань, оскільки крихітка-капітан скинув поясний ремінь, збираючись улаштувати показову демонстрацію. На щастя, Рудольф обмежився двома «гвинтами», простим і шестірковим, після чого знову підперезався, не зупиняючи обертання.
– Залік! – підбив він підсумок.
– Залік! – погодився доцент Кручек, із осторогою зизуючи на ремінь.
– Залік!
– Вітаю, люба!
