Чогось не вистачало трійці біля вікна.

Ах так, собаки.

– …саме вас, друже мій! Зрозуміло, не вас особисто, а Дозору Сімох у цілому. Ви ніколи не замислювалися, чому характер дій і методи Дозору не змінюються протягом століть? Не всім ці методи здаються правильними, багато хто вважає, що діяльність ордену-невидимки перешкоджає розвитку ряду галузей Високої Науки; є ображені, є супротивники… Час замислитися, тонше підійти до рішення окремих питань. У капітул приходять нові люди зі своїми поглядами, ідеями, болем, страхами… А проте, все залишається, як і раніше. У чому причина?

Гросмейстер зробив багатозначну паузу, відпив ковток вина. Барон з вігілою зупинилися за три кроки, не наважуючись перервати монолог його чорнокнижництва. Слова Ефраїма призначалися не їм, але грос говорив на повний голос, чути його міг будь-хто бажаючий – що, схоже, анітрохи не бентежило великого некроманта.

– А я вам відповім! У іменах. У традиційних іменах, чужих номенах, що належали батькам-засновникам Дозору, які щораз приймають на себе нові члени капітулу. Це не минає безслідно:

ім'я накладає відбиток. Ні, вожді Дозору не пересаджують імена в повному обсязі доленосних вібрацій, але частково, в основі… Якщо можна трансплантувати ім'я – чому не можна зробити подібну операцію з іншими супутниками особистості? З духом? З тінню? От я й кажу: номенклатурна традиція Дозору Сімох підштовхнула Чурих…

Із пронизливою врочистістю завили сурми. У далекому кінці зали, на маленькому подіумі, з'явився квартет герольдів Ордену Зорі. Як і слід було сподіватися, двоє – в молочно-білому, двоє – у вугільно-чорному вбранні. Звуки сурм вдруге наповнили залу, герольди завмерли, і на подіумі виник поважний, як ліктор-новобранець, дідок. Зовні він віддалено скидався на графа ле Бреттен. «Флаг-канцлер Ордену», – прошепотіли за спиною. Одягнений флаг-канцлер був просто, без прикрас. Тільки знавець, яким був фон Шмуц, міг гідно поцінувати й бездоганно пошитий чорний камзол, і панталони з білого атласу. Мабуть, на самих тільки кравцях розоритися можна…

У руках дідок тримав неймовірних розмірів сувій.

– Пані та панове! – бас у флаг-канцлера виявився потужний, командорський: заповнив залу вщерть. – Від імені Ордену Зорі радий привітати вас…

Офіційних промов Конрад не любив, а тому переніс увагу на склянку з ромом. Внаслідок цього канцлерський спіч благополучно пройшов повз вуха барона; лише час від часу долітали окремі пасажі. Зокрема, з'ясувалося: крім Конрада з Анрі, прокуратора Цимбала й голови «двох Т» Серкіса, до ради піклувальників притулку належать також гросмейстер Клофелінг, лейб-малефік Мускулюс (сам із сиротинця, малефік, почувши своє прізвище, розплакався), капітан Штернблад…

– …і Кош Малой, депутат-мажоритарій від громади гомолюпусів Глухої Пущі!

«Тепер за долю притулку можна не турбуватися, – вирішив барон. – „Два Т“, Всевидющий Приказ, лейб-малефіціум, вища некромантура, королівська гвардія і рудий дурник-перевертень. Нумо, хто бажає скривдити бідних сиріток?»

– …малолітніх чад, знайдених за таємничих або героїчних обставин… магічними символами, артефактами чи загадковими родимками, знаками небес…

Бас флаг-канцлера ширився й міцнів.