SPATIUM X
Їхня відповідь на нашу відповідь на їхній запит або Синопсис доповіді обер-квізитора

У столичній канцелярії Ордену Зорі з учорашнього дня знали про трагедію, що спіткала чорно-білу «Обитель героїв». Ще б не знати! – якщо стряпчий Терц учинив позов за всіма правилами, заявивши матеріальні й моральні збитки в розмірі скарбниці середнього королівства. Адвокати Ордену ламали голови, воздвигаючи бастіони кодексів, форти параграфів і контрескарпи статей проти агресора, шаблезубого хижака, вигодованого пилом архівів і кров'ю відповідачів. Але фінанси є фінанси, а порядок є порядок, особливо для рафінованих ідеалістів.

Ідеали, добродії, – це облік і контроль.

Згідно із Заповітом, за день до офіційного початку квесту Орден повинен надіслати квесторам останній запит. Перелік заявлених лицарів, датування, десяток загальних фраз – і чиста риторика, що не потребує відповіді: чи готові розпочати негайно? На жаль, риторика обернулася гнилою конкретикою – запит принесли, а відповідати нікому.

Ні так, ні ні; ні альфа, ні омега.

Про це, безумовно, знали заздалегідь – і в канцелярії, і в готелі.

– Діточок наших убивати?

– Самі знайдемо!

– З-під землі дістанемо. І в землю закопаємо.

– Я з вами.

З'їзд родичів був готовий до походу й помсти за молодь. З ідеалами в дорослих, досвідчених людей не густо, зате озлоблення й рішучості не позичати. Вторгнутися в Майорат, на погибель віроломному Аспідові? – хоч завтра.

– У нашому віці ризиковано відкладати справи у дальню шухляду, – сказав розважливий Ернест Рівердейл.

І додав ще дещо, про вік і шухляду.

Карга Вертенна сплюнула через плече, Кош Малой зробив знак від пристріту; пухкий Ікер Панчоха-Тирулега сотворив таємниче знамення, а Марія Форзац погладила собаку. Барон не був забобонним, тому погодився зі стареньким графом, потай плекаючи надію, що біля найближчої міської брами стариків-месників затримає наряд лікторів – скажімо, за потенційне порушення «Пакту про Нейтралітет». Поскніємо з тиждень під домашнім арештом, охолонемо, тим справа й закінчиться.

– Пані та панове! Дозвольте запропонувати вам блискучу ідею…

На жаль, у мрії барона вторгся майстер казуїстики і вождь паперових щурів, – тьху-тьху – проти ночі, вищезгаданий стряпчий Терц. Він звернув увагу присутніх, що в орденському запиті зазначені тільки прізвища лицарів-квесторів – Вертенна, Рівердейл, Панчоха і так далі, – а імена пропущені для стислості чи згідно з якимись маловідомими традиціями Ордену Зорі. Таким чином, формально родичі отримували хистку можливість відповісти на запит згодою, запустивши карусель квесту. І завтра виступити в похід на умовно-законних підставах.

Заповіт, стаття, параграф, примітки.

Можу в письмовому вигляді.

Пораду Терца барон вважав маячнею крючкотвора не при своєму розумі, ще гіршою за шестиногого скорохода Йована Селянина. Канцелярія Ордену не могла прийняти таку відповідь до розгляду, маючи на руках позов Трепчика-молодшого. Канцелярія просто зобов'язана була оголосити квест зірваним, а лжеквесторів – порушниками Заповіту і прихованими ворогами ідеалів. Такий варіант цілком влаштовував розсудливого Конрада. Тому він у числі інших родичів спокійно підписав відповідь і пішов на зустріч з вігілою, – анітрохи не очікуючи підступу.

Ось тобі й маєш!

Світ, що непорушно стояв на черепасі канцелярій, захитався.

CAPUT XI
«А розбійник у хащі ще не знає, що краще: чи зарізати вас, а чи пак зарізатися…»

– Хто ж міг подумати, пані… А тепер чи не погодитеся ви ознайомити присутніх з новою версією подій?

Для економії часу Анрі просто відновила екран Великого Німого, накривши ним усіх, включаючи стелаж з алебардами.

– Дякую, колего, – сказав перед початком сеансу начищений до блиску розкольник, вертячись у гнізді. – Якщо хочете, можу допомогти з концентрацією флогістону. Ні? Ну, як хочете…

У лезі величезної сокири проступило обличчя.

Просперо Кольраун, бойовий маг трону, делікатно посміхався.

Накопичуючи ману на дозвіллі, згідно з Нихоновою школою, Просперо був надто економний, щоб після безсонної ночі кудись їхати во плоті. Басейн, масаж, фрукти-галюцинатори; заспокійливі танці рабинь із бубнами, медитативний квінтет сопілкарів. Але чому б і не протягнути з басейну до будинку давнього друга тоненьку ниточку амбіт-зв'язку? Для нас сто поприщ – не гак…

Наступні півгодини Анрі докоряла собі за злочинну втрату пильності. Не відстежити присутності чужого інстант-образу! Проґавити структуральні зміни мана-фактури в саду! Розслабитися найганебнішим чином! – і тебе, подруго, зовсім не виправдовує той факт, що це сам великий Кольраун, чистильник гробниці Сен-Сен, переможець Септаграми Легатів, дресирувальник Василіска Прекрасного…

Цікаво, чи відгукується він тут на прізвисько Альраун?

Чи ображається, як зазвичай?

Перевіряти Анрі не ризикнула.

* * *

– Все, що не відбувається, на краще, – замислено пробурмотів Месроп Серкіс, дивлячись, як екран після фіналу береться брижами, згортаючись.

Анрі подумала, що в начальства дуже дивні узагальнення.

– Якщо у винагороду Чуриху було запропоновано самих квесторів, – вів далі товстун, сплівши пальці на животі, – їх намагалися брати живими. Найвища Рада некромантів – добродії розумні й практичні. Вони в курсі, що від способу умертвіння об'єкта й часу, що минув з моменту першої смерті до старту примусової віталізації, залежить ряд найістотніших параметрів майбутнього дрейгура. Не хочу марнувати ваш дорогоцінний час, друзі, але повірте мені на слово. Квесторів брали живцем.

– Логічно, – кивнув з леза розкольника Просперо. – Анрі, кого із квесторів першим виведено з ладу під час нападу?

 

«Сарабанда» перетворилася на божевільний танець менад. Зеленаві краплі полум'я відділилися від рук чоловіка в хламиді, віялом розлетівшись у пітьмі за вікном. Мить – і чарівник лантухом осів на підлогу…

 

– Кристофер Форзац, некромант.

– Фізичним шляхом? Магічним?

– Магічним.

– Логічно. Першим знешкодити кваліфікованого мага, захопити квесторів боєм з дрейгурами, дати насолодитися власною бойовою майстерністю та без перешкод ввергнути в безтямство. Впізнаю почерк Чуриха. Я б діяв так самісінько.

Три роки тому Анрі була присутня на лисячому полюванні, закриваючи «Справу лисиць-перевертнів». Жінки Уккле, мі-ста-сателіта столиці, подали чолобитну в Трибунал, скаржачись на тілесне виснаження чоловіків і небезпечне скорочення народжуваності. Слідство виявило рудих винуватиць, Тихий Трибунал вислав арешт-команду, посилену зграєю хортів. Ві-гіла на власні очі бачила, як пара хортів доганяє підняту з нори лисицю, нависає з двох боків над низькорослою здобиччю і зупиняє, міцно вхопивши зубами за вуха. Лисиця верещить від болю, марно намагаючись вирватися, а хорти ведуть її до найближчого каменя й починають, не відпускаючи вух, бити мордою об природне знаряддя тортур. Після чого волочать приголомшену, безтямну лисицю в клітку, біля якої чекає хтось із вігілів, щоб зачитати заарештованій її права та обов'язки.

Неприємна картина, якщо не бачити заздалегідь чоловіків з Уккле, стараннями лисиць доведених до слинявого безсилля євнухів.

Розмова про захоплення лицарів Ранкової Зорі нагадала давнє полювання.

Капітан Штернблад взяв розкольник, зібрався крутонути особливо вигадливим чином, але роздумав. Поставив зброю перед собою, взяв ратище двома руками, вдивився у відбиток обличчя мага на сталі:

– Просперо, ти ж розумієш: везти таких людей дорогами таємно, нехай навіть в одурманеному стані… Завеликий ризик. Надто довго. Куди не кинь, усе занадто.

– Є купа швидкісних порталів, які важко відстежити волхвам-локаторам. Спатіуми третього роду, бліц-дромоси, особисті візитатори… Волхв бере захват мана-фактури коридору за схемою Касагрена, що забезпечує дуже незначну ширину розходження «п'яного променя», а тут інші принципи. Думаю, чурихці пішли відразу після захоплення, разом із непритомними квесторами. А дрейгурів-мертв'яків відвезли на цвинтар для повторного поховання наймані робітники, яким Чурих добре заплатив.

– Почати пошук найманців?

– Мабуть. Але я про інше. Месроп, вихідні дні впливають на підготовку об'єкта до дрейгурації?

– Так, – криво посміхнувся товстун. – У вихідні дрейгурація небажана. І першого дня на тижні. Дрейгур погано ходить, під-корюваність командам нижча за стандартну. Висипка по тілу, хронічний кашель. Ідеально – третій-четвертий день.

– Це добре. Якщо квестори в Чуриху, вони ще живі.

– Силовий варіант визволення? – втрутився барон, жестом вказуючи на розвішану всюди зброю. – Я не сумніваюся у ваших можливостях, люб'язний Просперо. Я навіть упевнений, що в разі вашого втручання Чуриху доведеться вічно відновлювати не одну вежу з трьох, а мінімум дві. Або лишитися без веж. Але ви не в змозі відволікти на себе всі сили Чуриха одночасно. Заручників встигнуть ліквідувати, а тіла – знищити. Немає тіла – немає діла. Прямих доказів у нас нема, Найвища Рада подасть скаргу та виявиться права по всіх статтях… А на дідовій стайні крюків перцанути – тріску не оберешся! Перепрошую, добродії, це залишкові явища… Я мав на увазі, що суд не прийме нашої версії як підстави для силового варіанту.

Лезо розкольника затуманилося.

– Ви праві, бароне, – після тривалої паузи мовив Просперо, з'являючись знову. – Ми в Ложі Бранних магів надто звикли покладатися на радикальні методи. Спасибі за мудру пораду.

Конрад фон Шмуц вклонився.

– Ви б і самі зрозуміли це, друже мій. Просто я встиг першим. Ах, якби в нас була можливість проникнути в Чурих непомітно! Або на законних підставах… Добродії чарівники, нікого з вас не запрошували до тамтешніх пенатів? На вечірку, симпозіум, захист дисертата? Консультантом, нарешті?

– На жаль, – насупився Месроп, колихнувши щоками.

 

– На жаль, – підтримав колишнього некроманта Кольраун.

Раптом обличчя Просперо просяяло, випнулося над лезом, обернувшись блискучою від збудження кулею. Стало чути квінтет сопілкарів, що грав «Гробницю Люллі» в інтерпретації для духових.

– Стривайте! На банкеті з нагоди успішного захисту свого дисертата Андреа мав приватну розмову з Наамою Шавазі!

Голова Тихого Трибуналу підстрибнув м'ячиком:

– Наама? Сестра-Могилыциця? Член Найвищої Ради некро-мантів?

– Так! Андреа сам мені розповідав. І показував візитівку Наами з рунню Дамбалла.

– Лейб-малефік Мускулюс був приватно запрошений до чуриха?

– Виходить, що так. Він спершу вирішив, що тут криється амурний інтерес. Молодість, те-се… На щастя, малефіки – не найдовірливіші люди на світі. Профіль зобов'язує. Тверезо поміркувавши, він роздумав шукати любовних пригод у вежах чуриха. А візитівку сховав у секретер, на згадку.

– Роздумав? – з дивною інтонацією перепитав барон. – Але ж доведеться…

І Анрі відчула, що настав її зоряний час.

– Добродії, я бачила пана Мускулюса в ділі. Він чудовий. Голова Месроп може підтвердити. Але закинути його в Чурих самого – значить провалити справу. Я пропоную свою кандидатуру для супроводу.

На обличчях чоловіків з'явилася зовсім однакова, підозріло-привітна цікавість. Як же вони все-таки відрізняються один від одного, думала вігіла. Зморшкуватий, лисенький, в'юнкий прокуратор Цимбал. Лінивий атлет, розкішний богатир Просперо; ураган, що дрімає у лігві. Худорлявий крихітка Штернблад, холоднокровний і нещадний, як зернятко смертельно небезпечної отрути. Чарівний пузанчик Месроп з його вічною напівусміш-кою, схожою на сокиру ката. Дуже різні. І дуже схожі, коли випадає нагода поставити на місце пані, що ризикнула втрутитися в стрункий хід чоловічих думок.

Особливо якщо в повітрі тхне непристойністю.

– Дозвольте довідатися, люба моя, – тоном лікаря, що розмовляє із хронічною симулянткою, почав Месроп Серкіс, – під яким соусом ви маєте намір супроводжувати Андреа Мускулюса в Чурих, під час його… гм-м… буцімто інтимного візиту до На-ами Шавазі? Ви розраховуєте, що перспектива… м-м… любовного тріо настільки потішить досвідчену некромантку, що вона втратить пильність? Чи я вас невірно зрозумів?

– Я маю намір супроводжувати Мускулюса в Чурих, пане голово, під унікальним соусом. Особистий рецепт, таємниця сімейної кулінарії. Добродії, будьте ласкаві, вислухайте…

* * *

Коли Анрі скінчила, всі якусь хвилину мовчали.

Дарма, вона звикла.

Для більшості людей звичніше все спланувати заздалегідь, докладно. Витратити місяць на прикидання. Розкласти по поличках, розіпхати по шафках, наклеїти таблички, оглянути стрункі ряди перспектив, простукати з'єднання ланок у ланцюзі та втерти трудовий піт. Люди схильні обдурювати себе, вбачати в незламності планів на майбутнє незламність самого майбутнього, такого, яке вони собі вигадали. Зате потім, коли доля грайливо дає щиглика картковим будиночкам, вибиваючи зі стін то Лицаря Жезлів, то Даму Чаш, коли майбутнє показує довгого й мокрого язика, стаючи сьогоденням, а в шеренги планів забивається клин плутанини – о, тоді вони задихаються в цейтноті, панічно метушаться, і ніяк не втямлять: за що? Адже плани були такі гарні!

– А мені подобається, – сказав капітан Штернблад. Очі маленького капітана перші перестали нагадувати олов'яні ґудзики. – Клянуся Вічним Мандрівцем, подобається! Розпочнемо бій, а там подивимося…

Прямий начальник вігіли суворо колихнув пузом:

– Це авантюра, Тату. Ти любиш авантюри?

Капітан подумав. Анрі дорого дала б, аби тільки дізнатися: які чотки він зараз перебирає, пробуючи кожну намистину на дотик?

– Так, – переконано відповів Рудольф Штернблад, убивчий крихітка. – Люблю.

І підморгнув дамі.

Капітан, як і Анрі, був людиною однієї стріли. Знаєте, коли три дні готуєшся, очищаєш серце, печінку й душу, тиждень їдеш у замшілу глушину, де цвітуть знамениті «дами з камеліями», виблискуючи сухотним рум'янцем пелюсток; прискіпливо виставляєш мішень, виміряєш дистанцію, потім стріляєш із лука один раз, влучиш або схибиш – і їдеш назад. Дуже багато людей дивуються з такого марнотратства. Якщо стільки готувався, чого б не постріляти досхочу? Дати поправку на вітер, випустити дюжину стріл, зважити результат, поміркувати, випустити ще дюжину, змінити тятиву, взяти другий сагайдак…

Анрі ніколи не вступала в суперечки з людьми тисячі стріл.

Марна праця.

– Це настільки божевільно, що може спрацювати, – підтримав друга Просперо Кольраун. Кулька над лезом «здулася», зараз обличчя бойового мага було наче вигравіруване на сталі.
-Згоду Мускулюса я забезпечу. Зв'яжуся з лейб-малефактором Нексусом, нехай оформить наказ. А до наказу я додам особисте прохання. Малий мені не відмовить.

– А Нексусу відмовить? – засумнівався Месроп.

Вігіла чудово розуміла сумніви товстуна. Вона б сама тридцять разів подумала, перш ніж відмовити лагідному, старесенькому дідусеві Серафимові. «Шкідник-Божою-Милістю» до відмов ставиться зі своєрідним гумором. Навіть радіє, якщо відмовляють – завжди корисно трішки повправлятися в улюбленому ремеслі…

– I Нексусу не відмовить. Просто хочеться, щоб малий працював не тільки за страх. Хоча… Після лілльської справи в Ятриці він, по-моєму, скуштував пригоду на смак.

– Добре б іще відволікти увагу Чорного Аспіда й Чуриха, – мрійливо протяг барон, збивши трикутного капелюха на потилицю. – Який-небудь непередбачений фактор… Панове, що з вами?!

Всі дивилися на Конрада фон Шмуца.

Картина олією: «Громада сусунітів вибирає півня відпущення». Побутове полотно, золочена рама, пензель Фурле Натюрлі-ха-старшого, виставлене в галереї Джошуа Трентера без дозволу на копіювання.

– З нами все гаразд, – сказав прокуратор Цимбал, ніби віялом обмахуючись третім листом, з печаткою орденської канцелярії. – Це з тобою не все гаразд, пане командор. Тобі завтра в похід, ідеали виборювати. Цивілізація кличе. Хто, як не ти?

– Віль! Ти збожеволів?!