Малефік тихцем підносить візитку до губів. Вдихає аромат парфумів: терпкий, ледь гіркуватий. Ніздрі тріпочуть, серце стукотить, а розум, затуманений щастям і вином, лізе з дурними коментарями. Видно, не досить затуманений.
У хмарі парфумів потягує холодком умілого замовляння. Саме відкриття шляху було б тепліше. Набагато тепліше.
Нова чарка проситься в руку.
– Кгм… Цікаво…
Візитку красуні зроблено зі шкіри. Найтоншої, ніби пелюсток троянди. Майстер Леонард міг би багато сказати про це. Але й майстер Андреа теж не простак. На дотик шкіра своєрідна: подоба лілльского сап’яну, хоча є відмінності. Малефік ладен заприсягтися, що знімали шкіру інакше, ніж просто під час линяння. Є такі мушлі з гострим, як бритва, краєчком… Овал Небес, треба було крадькома прорахувати мана-фактуру синіх оченят і червоних губок!
Втім, уже не треба.
По світлому тлу візитки проступає темний, випалений напис:
«Наама Шавазі, м. в.к., Рада Вищих Некромантів Чуриха».
Крихітна стрілка вказує на кутик, який варто піднести до запаленої свічки для відкриття шляху. Стрілка – для дилетантів. Або для амурчиків, геніїв з порожніми головами: стрілами амурчики нишком вражають різних дурнів, що п’ють над міру. Дійсним членам лейб-малефіціуму й без покажчиків зрозуміло, навіщо прикрашають кутики руною Дамбалла.
«Якщо забажаєте, ви завжди зможете мене знайти…»
Щасливий, сяючий, задоволений Андреа Мускулюс залпом перехиляє чарку. Тягнеться до найближчої таці по наступну. Передчуття його не одурили! Чекав лихого й дочекався. Виходить, талант малефіка, як і раніше блискучий, а чуття гостріші за будь-яку мушлю, навіть ту, котрою здирають шкіру на візитки чарівним дамам із Чуриха. Життя триває, пани мої!
Поміж брів свербить третє око.
Одні кажуть, що то до пиятики, інші – що до пригод.
Переклад – Клюкіна Тамара
Вірші у авторському перекладі Олега Ладиженського
