– Нічого, – посміхнувся чаклун. – Ще маємо час. Сумніви не демони, їх і викличеш, і приборкаєш. Давайте сумніватися разом.
SPATIUM IX
Мемуари Фортуната Цвяха, мисливця на демонів або Проблеми поєднання здорового тіла зі здоровим духом
(на початку – сорок, а наприкінці – одинадцять років тому)
Дайм-венатора Фортуната Цвяха й приват-демонолога Матіаса Кручека багато хто вважав братами. Хоча двох більше несхожих людей важко було знайти. Манерами й виглядом майстер Фортунат нагадував столичного чепуруна з вищого суспільства, яким певною мірою він і був. Завдяки йому в столиці свого часу ввійшли в моду двобортні камзоли зі стьобаного атласу, з подвійним рядом перламутрових ґудзиків по борті та манжетах, а також вузькі хромові чоботи в «мисливському» стилі. Майстер Фортунат взагалі полюбляв усе вузьке, довге та стильне. Сам він був високий на зріст, витончений у манерах, іронічний до сарказму й добре знав собі ціну. Нерідко, всупереч традиціям магів, носив при боці шпагу.
Варто зазначити, мисливець доволі вправно володів цим предметом, брав уроки в різних маестро клинка.
Доцент Матіас Кручек був цілковитою протилежністю другові. Повільний і важкий, у незмінному коричневому сурдуті, він нагадував бабусин комод. Сурдут доцента давно став притчею серед студентів Універмагу. Людині, мало з ним знайомій, Матіас Кручек міг здатися суб’єктом недалеким і навіть тупуватим. Звичка ретельно обмірковувати кожне слово робила мову доцента вповільненою, що в поєднанні з зовнішністю ніяк не привертало співрозмовника до майстра Матіаса з моменту знайомства. Та й далі теж.
«Педант і тупак!» – кривився багато хто, і помилявся.
Важко було припустити, що перший із цієї дивної парочки, іронічний чепурун і вилощеный кавалер, – один із найкращих дайм-венаторов Реттії, почесний член восьми мисливських товариств у сусідніх державах! Маг вищої кваліфікації, котрий приборкав і розсіяв не одну дюжину інферналів. Зухвалий тип, який зростив особисту Подобу, щоб спускатися в князівство Нижньої Мами та переслідувати жертву на ярусах Пекла, у рідній стихії. А другий, повільний телепень, що з відчутним рипінням напружує мізки, морщить чоло й годинами обмірковує відповідь на будь-яке запитання – чи не найблискучіший розум королівства! Видатний демонолог-теоретик, гордість Реттійського Універмагу. Автор багатьох трактатів, що вражають уми та уяву не тільки юних студіозусів, але й сивобородих волхвів усієї земної площини.
Що ж стосується споріднення, тут пліткарі, як не дивно, були почасти праві. Матіас Кручек і Фортунат Цвях доводилися один одному п’яти– чи шестиюрідними братами по батьківській лінії. Обоє погано уявляли собі ступінь цієї «спорідненості» – що, зауважимо, їх нітрохи не хвилювало. У всякому разі, уточнити генеалогію жоден не намагався. Дружили вони з дитинства. Тоді ж, у семи-восьмирічному віці, й виявилися вперше їхні майбутні нахили. Принаймні, батьки обох любили розповідати таку історію.
Якось вони гралися разом у саду й засперечалися.
– Давай у големчиків грати! – запропонував юний Фарт. – Б’юся об заклад, мій твого поборе!
Мет наморщив чоло. Подумав. Наморщив знову й подумав ще разок.
– Не поборе, – впевнено повідомив він нарешті.
– Давай!
– Давай.
Обоє ретельно взялися до справи. На той момент, коли Мет зліпив свого глиняного виродка, у Фарта було готове невеличке військо. Глиняні та піщані чоловічки завмерли стрункими рядами, готові рушити в атаку на самотню кострубату фігурку.
І загримів бій!
За чверть години Фарт мало не плакав, дивлячись на решт-ки війська, що кволо ворушилися; над ними підносилася покручена фігурка воїна-одинака. У Метового голема була відірвана рука, голова теліпалася на тьмяній травинці, але він стояв!
– Я йому кістяк зробив. Із гілочок, – повчально повідомив Мет, нітрохи не знущаючись із приятеля, що потерпів такий крах. – А твої без кістячків. Ось і розвалилися. А ще я всю ману на одного витратив. Він і вийшов сильніший. Зрозумів?
Урок не минув марно. Назавтра поле бою залишилося за Фартом. Але звідтоді він часто звертався до друга за порадою: як краще зробити те? А це? Чому? І Мет, як завжди подумавши, серйозно, як дорослий, пояснював: як і чому. Йому куди легше було пояснити, аніж зробити самому. А Фарту, людині дії, – саме навпаки. Що й казати, разом друзі складали чудову пару.
У дев’ять років Фортунат Цвях уперше побачив вільного демона. А також – венатора за роботою. Того дня місто наповнила щуряча зграя чуток: із приватної лабораторії Атріда Харизматика втік небезпечний інфернал. Чуткам особливого значення не надали: у лабораторії Харизматика завше щось траплялося. Однак насправді всі ці «жахливі події з катастрофічними наслідками» частіше завершувалися пшиком.
Фортунат дерся через паркан у сад Кручеків – і побачив демона.
Демон нагадував величезну купу фіолетового гною. Гній лиснів і трусився, мов холодець. Купа здіймалася біля протилежної стіни саду, з неї раз у раз витикалися мерехтливі щупальця, нишпорили навколо. Як демон потрапив у сад, залишалося загадкою. Хлопчиська охопила цікавість, – солодка, гостра, до тремтіння в колінах. Він сидів верхи на паркані й дивився. А демон не дивився, бо очей у нього не було.
– Ховайся! – прошипіли з заростей. – Помітить!
Зрозуміло, це був Матіас: товстун витріщався на жахливого гостя з-за кущів пахучого ясмину. Вчинити за порадою друга Фортунат не встиг. Наступної миті з-за рогу вилетів фокстер’єр Шумка й із розпачливим гавкотом кинувся на демона. Фокстер’єри – вони взагалі розпачливі. Це Шумку й погубило. Стрілою вдарив гнучкий відросток. Злетів і обірвався смертний вереск пса. Демон наколов Шумку на щупальце, як гурман фрикадель – на виделку. Гній розкрився пащекою, відкусив половину здобичі. Хлопчиська застигли, вражені трагедією. Це їх і врятувало – інфернал відстежував будь-який рух навколо.
І тут на паркані, поруч із Фортунатом, який кусав губи, з’явився чоловік. Малий на зріст, худорлявий, куртка з зам-ші недбало розхристана. На шиї – срібний ланцюг із круглим амулетом. Мовчки й зосереджено чоловік почав діяти. З рукавів куртки вилетіла жменя полум’яних голок різної довжини, застромилась у землю навколо інфернала. Гній вибухнув серією звуків, ніби закаркав, але запізно. Чоловік на паркані страшно загув – голос ішов, начебто з діжки – й стрімко накреслив у повітрі мудру закарлюку. Інфернал дрібно затремтів, демон став швидко всихати, сходити огидним смородом. Він намагався вирватися, але голки сичали, бризкали іскрами, й незабаром на землі шкварчала, немов яєчня на пательні, калюжка смердючої рідини.
– Уже безпечно. Можете підійти, – мисливець зістрибнув у сад. – Тільки не торкайтеся.
Коли хлопчиська обережно наблизилися, він додав зі смутком:
– Собаки шкода.
– Шкода… – хлюпнув носом Матіас.
А Фортунат захоплено дивився на мисливця. Тепер він точно знав, ким стане, коли виросте.
– А чому він такий… Чому злий? – запитав Матіас.
– Демон, – сплюнув крізь зуби мисливець. – Вони всі такі.
– Чому?
Мисливець знизав плечима й обернувся до хазяїв, що бігли з дому.
– Я довідаюся, чому, – тихо пробурмотів собі під ніс Матіас Кручек. Ніби клятву дав.
Свого першого демона Фотрунат Цвях викликав у тринадцять років. На третій рік навчання у венатора Гарпагона Понурого. Згадувати про той випадок Цвях не любив.
Учитель Фортуната повністю виправдовував ім’я та прізвисько, однак школу в Гарпагона юний Цвях пройшов гарну. Обоє були практиками до кінчиків нігтів, а це, погодьтеся, зближує. Тож коли Фортунату виповнилося двадцять сім, з воріт садиби Гарпагона Понурого вийшов, щоб більше не повертатися, аж ніяк не юнак блідий із поглядом палким. А зовсім навпаки: молодий, але досвідчений мисливець із залізною хваткою, що навчився приховувати щиру суть під іронічно-богемною личиною. Личина вже почала приростати. Незабаром вона зіллється зі справжнім «я» Фортуната Цвяха, стане його невід’ємною часткою.
Услід учневі з-за чавунних ґрат довго дивився Гарпагон Понурий. Він бачив у молодикові, що віддалявся, себе. Років сорок тому… На губах Гарпагона блукала сумна посмішка, якої раніше ніхто не бачив на його обличчі. Демонам Понурий посміхався зовсім інакше, а на людях не посміхався зовсім.
На службу Цвях влаштовуватися не побажав, зробився вільним венатором за наймом. У цьому він наслідував учителя. А вільний від замовлень час із задоволенням проводив у товаристві щирого друга Матіаса, вислуховуючи неймовірні, але переконливі теорії Кручека та найчастіше допомагаючи перевіряти їх на практиці. Згодом Фортунат піддався на умовляння колег і дав згоду вести в Універмазі практикум з приборкання. На той час він уже придбав особисту Подобу та іноді користувався ним із навчальною метою. Ось він я, добродії студіозуси, демон у плоті.
Звольте приборкати!
Більшість студентів згадували про практикум, здригаючись.
На весіллі Матіаса Кручека мисливець Фортунат Цвях був одним із найбажаніших і дорогих гостей. І він же перший запідозрив недобре. За три дні по весіллі, коли дав другові змогу насолодитися першими принадами родинного життя, Цвях усамітнився з Матіасом і повідомив йому про свої підозри. З молодою дружиною Матіаса не все гаразд. Ні, не в тому розумінні! Але, здається, в доступному для огляду майбутньому їй загрожує нещастя. Він, звичайно, не фахівець, це не його галузь, але краще б перевірити. Викликані астролог і ясновидець-люміносернер підтвердили побоювання мисливця. Приблизно за рік юній Агнесі загрожувало лихо. Досить імовірно – зі смертельним фіналом. Пологи?! Важко сказати. Чи можна запобігти? Уникнути?! Теоретично можна, але… Шансів не надто багато.
Розгалуження є. Шкода, гаданець доброго результату слабшав і його було важко розгледіти.
Агнес вирішили нічого не говорити. У відповідь на запитання, навіщо приходили астролог із ясновидцем, відскіпалися якимись пристойними дурницями. А Матіас не просто змарнів. Він нагадував… – добре якщо засудженого на смерть! Швидше – жертву страти, яка звершилися. Квітучий молодожон перетворився на живого мерця. «Прокляття! Треба було мовчати! – кляв себе Фортунат. – Мовчати? А якщо Агнесу вдасться врятувати?! Якби я промовчав, сховався в кущах…»
– Час іще є. Ми обов’язково щось придумаємо! – намагався він підбадьорити друга. – Ти ж у нас голова, теоретик, Нижня Мама тебе забери! Ось і думай. Думай! Нема чого шмарклі розпускати!
До кінця тижня Матіаса нарешті допекло. Він, як божевільний, занурився в розрахунки й теоретичні виклади. Бігав до консультантів, палив, не жаліючи, ману на сеанси прямого зв’язку з фахівцями, що жили далеко. Робочий стіл заповнили купи пергаментів із графіками, формулами та плутаними з першого погляду викладами. За два місяці Кручек знайшов вихід! Фортунат, на свій сором, не зрозумів до кінця ідеї друга, але був упевнений: цей розумник не помиляється. Обряд провели ретельно, силами двох медикусів, репелльсіністра й волхва-аччендарія, у присутності знайомого Цвяхові астролога. Усі були задоволені результатом.
Лише астролог полишив дім Кручеків у глибокій задумі.
За вісім місяців Агнеса народила хлопчика. Пологи пройшли успішно, без розривів і ускладнень. Дитина була здорова, мати на третій день устала з ліжка. Матіас сяяв від щастя. А ще за три місяці Агнеса злягла. Лікар і маг-медикус хором констатували грудну гарячку. Зусилля обох виявилися марними: бідолашна мати згоріла буквально за три дні. «Долю не обдуриш», – незрозуміло кинув Матіас Кручек, коли вони поверталися зі цвинтаря. Лив дощ, і краплі води стікали по щоках.
Фортунат Цвях добре запам’ятав цю фразу.
По смерті дружини Матіас знайшов сили, щоб себе опанувати. Він узявся виховувати сина, шукав у цьому порятунок від горя. Скоротив кількість лекцій, а від роботи з факультативами зовсім відмовився. Ректор, у минулому – відомий медикус, виявив розуміння, дозволив доцентові Кручеку внести істотні зміни в навчальні плани.
Син – це серйозно.
Маленький Ясик ріс паливодою. Але особливо любив бути присутнім при вчених диспутах, які нерідко точилися у батьковій вітальні. Сидів, слухав, як дорослий. Іноді робив загадкові паси, досить схожі на ті, що використовуються у Високій Науці. З дітьми таке буває. Мавпочки…
– Підросте, візьму хлопця в учні! – сміявся Фортунат, підливаючи вина в келихи. – А ти його в теорії підтягнеш. Такого мага виростимо – всі заздритимуть!
Матіас ніяково посміхався, ховаючи обличчя. Віддати Ясика в науку другові?
Звісно!
З такими вчителями хлопчик далеко піде.
З п’яти років Ясик почав брати в диспутах активнішу участь. Час від часу включався в розмову дорослих, намагаючись пояснити, показати, «як правильно», навчити. До витівок маляти ставилися поблажливо. Якщо дім Кручеків наскрізь просочений магією та Високою Наукою – чого чекати від хлопчика? У шість років батько відвів сина, який цілу дорогу стрибав, мов гірське цапеня, до мага-артифекса. Щоб експерт визначив потенціал хлопчика: здібності до магії, рівень мани та її структуру. До шести років робити це марно: дитяча мана непостійна, тимчасові сплески й піки чергуються з тимчасовими ж провалами та спадами. Навіть у спокійному стані дитячий тремор мани не дає змоги отримати скільки-небудь достовірний результат. Зате в шість – саме час визначатися.
Того дня доцент Кручек отримав другий після смерті дружини удар Долі.
«Мені дуже шкода засмучувати вас, майстре Матіас. У вашого сина злам. „Захворювання лжеманою“. Це невигойно. Він ніколи не зможе стати магом або хоча б чаклуном. Вибачте».
Овал Небес разверзся над головою Матіаса Кручека.
