Добре, скажете ви. Цікава теорія. Архіцікава, якщо користуватися епітетом її творця. Але яке це має відношення до шмагії молодого Яноша та Фортунатової присяги знайти ліки від зламу?!
Не кваптеся.
Просто запам’ятайте, про що ми говорили. Вірте, згодом придасться.
Давайте відволічемося від теорій. Венатор Цвях дотримував слова. Поки його друг вивчав феномен шмагії, консультуючись із колегами та найретельніше вибудовуючи клінічну картину хвороби, – Фортунат, не шкодуючи сил і засобів, розшукував шмагів для особистих зустрічей.
Це було непросто.
Шмаги аж ніяк не прагнули загального огляду, вели життя тихе й буденне. Венатор навіть дійшов висновку, що хвороба ця вкрай рідкісна. Зламаних у доступному зору просторі – жалюгідні десятки, навряд чи півсотні набереться! Більшість шмагів ще замолоду примирилися з цілковитою неспроможністю в галузі чарівництва. У всякому разі, примирилися зовні, посіли сяке-таке становище в суспільстві, відмовилися від безглуздих пасів і бездіяльних чарів.
Але Фортуната Цвяха не обдуриш!
Він-бо розумів, як повинен страждати шмаг, не маючи змоги побачити реальне втілення своїх дій.
Янош Кручек підростав, дитячі «чудеса» більше не розчулювали батькових колег, коли малий починав навчати їх чарівництва з усією серйозністю та педантизмом. Дехто огризався, якщо Матіаса не було поруч.
– Слухай-но, малий, пограйся з однолітками.
Малий зробився похмурий та відлюдькуватий, дав спокій дорослим, зате годинами грався з приятелями в чарівників, верховодив ними за правом знавця. На жаль, приятелі росли, дитяча легковірність полишала їх. Янек починав гратися з дітьми молодшими за нього, далі – ще молодшими… На будь-які спроби відволікти його від таких ігор юний Кручек відповідав мовчазним бойкотом.
Батько марнів, із новою силою вгризаючись у вивчення «захворювання лжеманою».
А Фортунат Цвях, якого вели присяга та надія, розмовляв зі шмагами навіч. Намагався навчити їх найпростіших заклять і впливів, творив дива педагогіки. Зламані з радістю вчилися в мага вищої кваліфікації. Радість була єдиним підсумком таких занять. Решта – нісенітниця. Тоді венатор спробував наситити дії шмагів своєю власною маною, щедро вливаючи нове вино в старі, діряві міхи. На жаль! Мана падала, як у прірву, як дощ на бархани пісків Таран-Курт. Жодної зеленої травинки, жодної верблюдячої колючки не проростало натомість. Цвях покинув марно витрачати ману, пішов ва-банк: сам почав навчатися в шмагів. Якщо є система, виходить, її можна навчитися.
Можна!
Отут він мав рацію. Досвідченому магові Цвяху не складно було розібратися в закономірностях чужих пасів, у вібрації вимовлених заклять. Але вивчені паси шмагів нічого не давали в підсумку, навіть коли їх виконував учень Гарпагона Понурого. Закляття без вісти гасли в ефірі Вишніх Емпіреїв. Система однаково не давала результатів у мага й у шмагів, хоча останні стверджували, начебто бачать цей результат у власній уяві.
Уявний результат не влаштовував венатора.
Янош, уявно вилікуваний від зламу, – надто жорстокий жарт.
– Я говорив із Грознатою, – одного разу сказав доцент Матіас, зі знайомим виразом розглядаючи на світло келих вина. Так само три роки тому він розглядав склянку «вовчою рута-м’ятою». – Волхв вважає, що в такий спосіб світобудова страхується від появи надзвичайно потужних магів, здатних порушити фундаментальні закони. Відтинаючи потенційних руйнівників за допомогою «захворювання лжеманою». У міркуваннях Грознати є своя логіка…
– Тебе це втішає? – запитав мисливець.
– Ні.
І вони продовжили.
Єдиним, що виніс Фортунат із роботи зі шмагами, був запах лаванди. Не смійтеся! Намагаючись знайти спільну рису, що була б наявна у всіх жертв зламу– к дідьку метафізику – запах шмагії, венатор не знайшов нічого, крім лаванди. Цей солодкавий дух починав лоскотати йому ніздрі, щойно неподалік виявлявся хтось зі шмагів. Велике відкриття, чи не так? Але Цвях умів знайти застосування будь-якій зброї.
Шмагія пахне лавандою.
Деманії народжуються в лоні нездійсненних бажань геєни від протесту людини проти неможливості вгамувати пристрасть.
Що тут спільного?
Нічого.
Якщо не зважати на дрібницю. Якщо взяти до уваги муки шмага, котрий діє без відчутних результатів, невдоволену пристрасть реалізувати свої чари, ми можемо не сумніватися, що зламаними володіє найсправжнісінька манія. Приборкане природою «захворювання лжеманою» куди краще здатне приборкати кволий розум людський. А значить…
Виходить, відповідно до теорії Матіаса Кручека, десь на ярусах геєни блукають своєрідні деманії. Жалюгідні десятки, навряд чи півсотня тварюк, що пахнуть лавандою. І серед них – деманій маленького Яноша. Деманій убиває батька і стає неприборканий; якщо ми вбиваємо деманія, отримуємо в підсумку…
А що, власне, ми отримуємо?!
Фортунат Цвях провів унікальний дослід. Він викликав демона. Не надто могутнього, але впертого, чиє Ім’я в основній тональності відбивало стихію гордині. Таких викликають для облаштування кар’єри. Венатор скував демона, таємно взяв його на повідець і організував інферналу найнатуральнішу втечу. Демон скорився інстинкту й кинувся геть, – якщо теорія Кручека вірна, на пошуки «батька».
А за ним, не дозволяючи надто вже бешкетувати, рушив мисливець.
Дорогою демон двічі нападав на випадкових людей. Фортунат стримував забіяку, брав жертву під нагляд і мчав далі, бо демон не зупинявся. Третя жертва виявилася серійною: раз за разом демон атакував скромного мітляра з Верхнього Кромблеця, не полишаючи спроб дістатися до бідолахи. Цвях приборкав тварюку, вклав у «скриньку з секретом» і взявся вивчати біографію мітляра.
Найтихіше створіння, бобир і відлюдько Халль Тангбрід жив самотньо в халупі, що дісталася йому в спадок. Сусідські відгуки про Халля відзначалися гидливою доброзичливістю. Так говорять про людину непомітну, затуркану, не здатну дати відсіч грубіянові чи сварливій крамарці. Мисливець завоював довіру «пана Тангбріда», побував у нього в гостях. Житло виявилося скромним, але чистеньким і охайним до божевілля. Серед убогого майна більмом на оці виділялася шафка з книгами. Ведучи бесіду про Крипську діадему – мітляр виявився палким поціновувачем царських вінців, щоправда, лише теоретиком, – Фортунат придивився. «Життя Піпіна Садженого», «Діяння Петера Рукодільника», «Дванадцять цезарів»… Відчуваючи, що стоїть на вірному шляху, Цвях зважився на самовільне вторгнення до святая святих мітляра – потаємної кімнатки його розуму.
Підозри підтвердилися.
Там жив невизнаний і ображений людським нерозумінням володар світу, замкнений на сто засувів.
Наступного ранку, перед від’їздом із Кромблеца, Фортунат відчинив скриньку й знищив демона. Навіть залишкові еманації розвіяв по вітрі, підбираючи жалюгідні охвістя. За рік мисливець повернувся в містечко та відшукав мітляра. Точніше, колишнього мітляра, а нині – околоткового наглядача-«чистильника», у підпорядкуванні якого значився взвод мітлярів, десяток ліхтарників і двоє сколювачів криги. Халупу пан Тангбрід змінив на цілком пристойний двоповерховий будиночок. Владика більше не тужив у казематі серця. Король умер, хай живе король!
Позбавлений деманія, акуратист Халль зробив кар’єру в житті. Маленьку, але більш ніж реальну – на відміну від «вінценосної манії».
Тепер мисливець знав: якщо знайти в геєні деманія Яноша Кручека, який пахне лавандою замість сірки, і знищити, – парубійко втратить свою манію. А отже, позбудеться мук нестерпної жаги втілення. Гра вже була того варта. Якщо ж на додачу Янош позбудеться зламу та стане здатним до навчання справжньої магії… Якщо виявиться правим волхв Грозната, котрий вважає, начебто «захворювання лжеманою» світобудова захищається від унікально потужних чарівників…
Це тягло на почесного члена Колегіуму Волхвування для Фортуната, на мантію голови оного Колегіуму для Матіаса й на вічну вдячність колег до дванадцятого коліна.
Начхати було венатору Цвяху на членство й подяку.
Присяга палила його розум, немов клеймо на чолі.
Яношу сповнилося одинадцять, коли мисливець припинив пошуки лаванди на ярусах князівства Нижньої Мами. Озлоблений, розлючений невдачею, Фортунат сам ладен був хильнути склянку «вовчого жовтцю». Жодного разу знайомий аромат не залоскотав венатору ніздрі. Ризикуючи навіки зростися з Подобою, щохвилини граючись життям і смертю, він блукав серед деманіїв, часом божеволіючи від подиху геєни. Але лавандою тут не тхнуло. Теорія розвалювалася на очах. Разом із нею валилося в Пекло життя Фортуната Цвяха, позбавленого можливості врятувати людей, котрих він любив.
Фортуната Порушника Присяги.
– Я говорив із Серафимом, – сказав доцент Матіас, пригладжуючи скуйовджену чуприну. Пасма блищали в світлі канделябрів. За цей час приват-демонолог став сивий. – Він чув від Нихона, що шмаги бувають двох видів: учителі й учні. Одним призначено безглуздо вчитися, іншим – безглуздо вчити. Вони дуже страждають, якщо не знаходять один одного.
– Вони й так страждають, – жорстоко відповів венатор. Людина в безодні розпачу має право на жорстокість.
– Ну, все-таки… Може, допомогти Янеку знайти учня? Такого самого нещасного? Удвох їм буде легше…
– Тобі було б легше страждати вдвох із Агнесою?
– Годі, Фарте. Нихон ще висловлював Серафимові припущення, що на шмагах тримається Висока Наука. Нібито їхня нікчемність незбагненним чином поновлює запаси мани у Вишніх Емпіреях. Доказів, щоправда, не наводив. Виходить, ми з тобою нашою силою зобов’язані Янеку й іншим зламаним?!
– Тебе це втішає? – запитав мисливець.
– Ні.
Того дня він напився до зелених альвів. І з дна останнього кубка, твереза та шпичакаста, знову спливла істина. Лавандою пахне нісенітниця. Шмагія. Чари без результату. Ім’я демона відбиває його суть. Якщо не налаштуватись на цю суть, не вловити резонансу – не стати демоном деякою мірою! – мисливець не наздожене жертву.
Дурень, ти шукав нісенітниці, забуваючи про камертон!
Рада Безкорисливих Змовників з радістю прийняла в свої ряди знаменитого мисливця. Ще б пак! Така людина…
А Фортунат під час посвячення мовчав і посміхався. Ідеї РаБеЗу привертали його лише з одного боку. Абсолютно безглузде заняття, у разі вдалого результату не приносить змовникові ні слави, ні вінця, ні звільнення країни від кривавого тирана. Жереб! Випадок! Брязкальце блазня!!! Це давало можливість хоча б частково осягнути сутність шмагії.
Так схиблений міняйло ретельно облаштовує крамницю, відмовляючись від баришу.
Кумедно, але це допомогло. Незабаром він відвідав геєну і вловив слабкий дух лаванди. Потім – ще раз. І ще. Самого деманія він не бачив, але це вже була справа техніки. Головне, намацати ниточку. Спійманий і приборканий, деманій не повинен загинути. Наївно чекати, що з першої спроби ти схопиш «дитинча» Яноша Кручека. Мисливець не любив, коли малознайомі люди звали його Фартом, знаючи: справжній фарт йому замінюють майстерність і підготовка. Коли відловиш деманія, треба відстежити справжнього «батька», провести ряд дослідів, намацати ниточки відповідностей – перш ніж узятися до лікування малого Янека.
Ловити деманія венатор вирішив класичним методом: зовні.
Бентежили складнощі з Ім’ям. Лаванда давала побічне звучання, стрижень нісенітниці додавав структури інтервалам, але в цілому Ім’я демона залишалося загадкою. Нічого, учневі Гарпагона Понурого не вперше тягти інфернала, ґрунтуючись на непрямих даних. Підсічемо, підведемо сачка… Тут Фортунат зіштовхнувся з іншими труднощами. У звичайному стані, перебуваючи зовні та проникаючи маною Пекло, він знову втрачав нюх до лаванди. Наявність мети збивала.
Залишалося останнє. Погодитися на акцію РаБеЗу й під час проведення, наскрізь переймаючись безглуздістю ідіотського замаху… Ризикнути, сподіваючись, що чуття не залишить тебе.
– Нічого не починай без мене, – сказав мисливець Матіасу. – Я незабаром повернуся.
– Гаразд, – скупо відповів приват-демонолог.
– Ти не робитимеш дурниць?
– Ні.
Яношу Кручеку тоді сповнилося дванадцять років.
